Кішка «вмикала» обігрівач, а курчата «притягували» робота: незвичайні досліди, які досі викликають суперечки

У холодному сараї кішка влаштувалася біля електричної лампи, намагаючись зігрітися. Лампа то вмикалася, то гасла — її роботою керував генератор випадкових чисел. Але фізик, який спостерігав за експериментом, помітив дивне: коли кішка грілася біля лампи, та вмикалася трохи частіше, ніж мала б за теорією ймовірностей.

Через роки французький дослідник провів не менш дивовижний дослід. Новонароджені курчата сприйняли маленького робота за матір, а його випадкові переміщення, здавалося, стали частіше приводити його до пташенят. Обидва дослідники опублікували свої результати у спеціалізованих наукових журналах.

Але довести, що тварини справді впливали на прилади, так і не вдалося. Що ж сталося у цих незвичайних експериментах? Кішка, якій хотілося теплаУ 1970 році фізик Гельмут Шмідт (Helmut Schmidt) вирішив перевірити дивну гіпотезу: чи може потреба живої істоти якимось чином вплинути на випадкові події?

Для досліду він помістив однорічну кішку в холодний сарай, де температура трималася близько нуля градусів. Єдиним джерелом тепла слугувала електрична лампа потужністю 200 Вт. Але був один нюанс: лампа працювала не постійно.

Її вмиканням та вимиканням керував електронний генератор випадкових чисел. Уявіть, що хтось щосекунди підкидає монету. Орел — лампа вмикається, решка — вимикається.

При достатньо великій кількості кидків обидва результати мають зустрічатися приблизно однаково часто. Кішка швидко знайшла тепле місце і влаштувалася біля лампи. За перші п'ять півгодинних сеансів генератор видав 9000 команд.

За теорією ймовірностей близько 4500 з них мали вмикати обігрівач. Однак фактично таких команд виявилося 4615. Різниця — всього 115 увімкнень, або приблизно 1,3 відсоткового пункту.

Але при такій кількості подій відхилення виглядало досить незвично, щоб привернути увагу дослідника. А далі сталося дещо ще більш цікаве. Через кілька сеансів кішка перестала влаштовуватися біля лампи.

Можливо, їй набридло постійно миготливе освітлення. Одночасно зникло і незвичайне відхилення: кількість увімкнень повернулася до очікуваного розподілу. Шмідт припустив, що результат міг залежати від того, наскільки тварина потребувала тепла.

Але залишалося і набагато простіше пояснення: перші серії могли випадково виявитися незвичними, а наступні показали нормальну роботу генератора. Результати експерименту були опубліковані в грудні 1970 року в Journal of Parapsychology. Курчата, які сприйняли робота за матірУ 1980-х роках французький дослідник Рене Пеок (René Peoc'h) вирішив перевірити схожу ідею.

Але замість кішки він використав новонароджених курчат, а замість обігрівача — маленького робота. Експеримент спирався на відоме біологічне явище — імпринтинг, або закарбування. Незабаром після вилуплення пташенята здатні прив'язуватися до рухомого об'єкта і слідувати за ним, немов за матір'ю.

Причому справжня курка для цього необов'язкова. Пеок познайомив курчат з невеликим автономним роботом, який називався тихоскопом. Апарат рухався по майданчику, а напрямок кожного переміщення визначав генератор випадкових чисел.

Поступово пташенята звикали до робота і починали слідувати за ним. Потім кожне курча поміщали в прозору клітку біля краю майданчика. Пташеня бачило свого механічного «батька», але наблизитися до нього не могло.

Робот тим часом продовжував рухатися за випадковими командами. Саме тут починалася найцікавіша частина експерименту. За результатами, наведеними Пеоком у докторській дисертації 1986 року, у 78 дослідах зі 100 робот переважно переміщався по половині майданчика біля клітки з курчам.

Коли ж клітка залишалася порожньою, такого вираженого переважання руху в один бік дослідник не виявив. Виходило, що робот, який мав рухатися випадковим чином, частіше опинявся поруч із пташеням, яке прагнуло до свого незвичайного «батька». Пеок продовжив дослідження і в 1988 році опублікував статтю в Journal of the Society for Psychical Research.

Що сталося, коли роботу дали свічкуУ 1995 році дослідник вирішив змінити експеримент. Тепер курчат не привчали до робота як до матері. Замість цього на апарат встановили запалену свічку, а приміщення затемнили.

Пташенята опинилися в темряві. Єдине джерело світла переміщалося по майданчику, причому напрямок руху знову визначав генератор випадкових чисел. Результати виявилися схожими на попередні.

У 57 дослідах з 80 робот зі свічкою переважно знаходився на боці майданчика біля курчат. Це приблизно 71% випробувань. Коли експеримент проводили без тварин, розподіл був близьким до випадкового.

А при денному освітленні, коли свічка була не потрібна, вираженого відхилення дослідник не виявив. Пеок припустив, що значення має не просто присутність тварин, а їхня зацікавленість у певному результаті. В одному випадку курчата прагнули до об'єкта, який сприймали як матір.

В іншому — до джерела світла. Робота була опублікована в Journal of Scientific Exploration. Але виникає очевидне питання: якщо результати були настільки незвичайними, чому вони не стали загальновизнаним науковим відкриттям?

Чому вчені так і не отримали переконливого підтвердженняГоловна проблема подібних експериментів полягає в тому, що статистично незвичайний результат ще не доводить існування невідомої фізичної сили. Випадковість іноді створює послідовності, які здаються неймовірними. Наприклад, при підкиданні монети цілком можуть випасти шість орлів поспіль.

Це незвично, але не означає, що хтось подумки керує монетою. Крім того, особливості влаштування експерименту іноді здатні вплинути на статистику непомітно для самого дослідника. У дослідах Пеока робот переміщався всередині обмеженого майданчика.

При наближенні до стінки йому доводилося змінювати напрямок, і це могло впливати на розподіл траєкторій. Але чому тоді аналогічного відхилення не спостерігали в дослідах з порожньою кліткою? Однозначної відповіді немає.

Можливо, експериментальні та контрольні умови різнилися більше, ніж передбачалося. Не виключені й недоліки статистичного аналізу. Спроби перевірити близькі гіпотези справді робилися.

У 2005 році дослідницька група під керівництвом Дональда Бедфорда використала змінений варіант установки Пеока, щоб перевірити передбачуваний вплив семиденних курчат на випадкові переміщення робота. Результат виявився негативним: дослідники не виявили свідчень передбачуваного впливу. Про це вони повідомили в роботі Chicks and Algae: The Remote Influence of Desire.

Оскільки конструкція установки відрізнялася від первісної, ця перевірка не могла остаточно пояснити результати Пеока. Але вона й не підтвердила їх. Надійного незалежного відтворення первісних експериментів, яке переконливо довело б вплив тварин на генератори випадкових чисел, досі немає.

Від часу досліду з кішкою минуло понад півстоліття, а з перших експериментів Пеока — майже сорок років. Кішці було холодно, курчатам хотілося знаходитися поруч зі своїм механічним «батьком» або джерелом світла. А прилади, здавалося, відгукувалися на ці потреби.

Можливо, дослідники зіткнулися з рідкісними збігами або особливостями своїх експериментальних установок, які не зуміли повністю врахувати. А можливо, історія цих дослідів ще матиме продовження. Поки що вони нагадують про одну важливу особливість науки: навіть найдивовижніші результати стають відкриттям лише тоді, коли їх вдається надійно повторити.

Першоджерела: Helmut Schmidt, «PK Experiments with Animals as Subjects», Journal of Parapsychology, 1970, 34, 255–261; René Peoc'h, «Chicken Imprinting and the Tychoscope: An ANPSI Experiment», Journal of the Society for Psychical Research, 1988, 55, 1–9; René Peoc'h, «Psychokinetic Action of Young Chicks on the Path of an Illuminated Source», Journal of Scientific Exploration, 1995, 9(2), 223–229; Donald Bedford і співавтори, «Chicks and Algae: The Remote Influence of Desire», 2005.