Яке ставлення в Азії до війни та хто там друг України

За майже півтора року повномасштабної війни в Україні найбільші азійські країни все ще не обрали сторони. Вони схожі на дракона, що зачаївся і вичікує, коли стане чітко зрозуміло, хто перемагає, а хто програє. Як ставляться в регіоні до війни та хто там друг України.
Повномасштабне російське вторгнення в Україну показало залежність різних континентів світу одне від одного. Наприклад, блокування експорту українського зерна загрожує голодом в Африці, а в Латинській Америці через стрибки на глобальних ринках ростуть ціни на продовольство.
А от з Азією ситуація протилежна, адже, скоріше, потужні країни цього регіону, такі як Індії та Китай, навпаки самі можуть вплинути на хід війни в Україні. Індія, користуючись нагодою, скуповує задешево російську нафту, яку Москві нікуди подіти після закриття для неї західних ринків. А Китай допомагає Росії обходити санкції, чим дає можливість продовжувати цю війну.
Українська влада прагне більшого залучення Глобального півдня у питання завершення війни з РФ. Але, як і у випадку з Африкою та Латинською Америкою, Україна після здобуття незалежності не приділяла достатньо уваги Азії, тому зараз доводиться надолужувати втрачене, щоб заручитися підтримкою цього регіону.

Великий прагматик
Найбільшими регіональними гравцями в Азії безперечно можна вважати Китай, Індію, Японію та Південну Корею. Але головний вплив має Пекін. Інші ж країни регіону вибудовують свою політику з огляду на позицію Китаю.
Китай у питанні російської агресії щодо України публічно займає позицію нейтралітету, заявляючи при цьому про необхідність дотримання норм міжнародного права. Але при цьому допомагає Росії обходити санкції, що дозволяє їй продовжувати свою війну. Крім того, за даними розслідування Politico, китайські компанії масово експортують в Росію дрони та захисне обладнання, які, очевидно, отримують російські війська.
Однак на думку експертів, така поведінка Китаю пов’язана з тим, що Пекін керується прагматизмом та, перш за все – власними національними інтересами. Як пояснив РБК-Україна посол України в Пекіні Павло Рябікін, для Китаю, який змагається з США за геополітичну першість, Росія – це і політичний партнер, і джерело ресурсів. На його думку, відносини Москви та Пекіну – це "шлюб з розрахунку", в якому РФ перетворюється на сировинний придаток.
Так, користуючись розривом РФ з європейськими ринками, Китай разом з Індією почав масово скуповувати російські енергоресурси за шаленими знижками. На Китай та Індію припадає близько 80% російського експорту. Хоча, як помітили західні ЗМІ, у червні Китай різко втратив інтерес до російського ринку, віддавши перевагу іранським нафтопродуктам.
Водночас Росія є важливим союзником Китаю у боротьбі з США за геополітичний вплив. Пекін прагне багатополярного світу та намагається переписати усталений міжнародний порядок, але робить це обережно, тоді як Москва – поплічник, готовий "кинутися на амбразуру", зазначила в розмові з РБК-Україна експерт з питань Східної Азії Наталія Бутирська.
Україна ж зі свого боку, за словами Рябікіна, хоче більшого залучення Китаю до своїх міжнародних ініціатив щодо завершення російської війни та подолання її наслідків, передусім у рамках української формули миру. Проте Китай має своє бачення щодо цього питання. У річницю вторгнення РФ в Україну Пекін опублікував свою "формулу миру", в якій виклав китайську позицію щодо політичного врегулювання конфлікту.
Китайська "формула" мала 12 пунктів, але в них не йдеться про виведення російських військ, проте міститься заклик до завершення бойових дій та переговорів. Таку позицію Китаю можна трактувати як бажання посадити Україну за стіл переговорів з РФ, але навряд для того, щоб домовлятися про справедливий мир.
В Україну навіть приїздив спецпредставник Китаю Лі Хуей, щоб промацати ґрунт для "китайської дипломатії". Однак його візит в Україну, а потім і в ЄС завершився фактично провалом, оскільки європейські партнери не підтримали ініціативи Пекіну, зокрема й ідею про територіальні поступки перед РФ.
Серед експертів популярна думка, що Китаю вигідна війна в Україні, бо вона послаблює РФ та робить Москву все більш залежною від Пекіну. Однак, на думку Бутирської, не можна сказати, що Китаю вигідне продовження війни, бо вона негативно відбивається і на ньому. Через антиросійські санкції йому довелося змінювати логістичні маршрути, а деякі китайські компанії ризикують потрапити під західні обмеження через співпрацю з РФ.

Близькість з Москвою також погіршила відносини Китаю з ЄС, з яким він має потужні торговельні зв’язки. Війна також загострила увагу Заходу на питанні Тайваню, повернення якого у своє "лоно" є чи не головною національною метою влади КНР.
Китай має великий вплив на РФ, тому на Заході неодноразово закликали Пекін використати його для завершення війни. Китай міг би змусити Росію вивести свої війська з України та посадити її за стіл переговорів. Проте, здається, примушування РФ до миру не в планах КНР. Пекін постійно демонструє свій нібито нейтралітет, і навіть коли від обстрілу Одеси постраждала будівля китайського консульства він не засудив акт агресії РФ.
"Це може пояснюватися надзвичайно тісною взаємодією між двома державами, які виступають єдиним фронтом, мають спільні позиції на міжнародній арені, координують свої дії і підтримують одна одну у протистоянні спільному противнику в особі колективного Заходу", – пояснив Рябікін.

Проте, все ж є випадки, коли Китай використовує свій вплив для стримування РФ. На початку цього липня видання Financial Times розповіло про те, що лідер Китаю Сі Цзіньпін нібито особисто застеріг Путіна від застосування ядерної зброї у війні з Україною під час свого березневого візиту в Москву. В китайському уряді зазначали, що ядерне стримування є провідною частиною зусиль Китаю з відновлення зіпсованих зв'язків з Європою.
Наразі неможливо передбачити, чи продовжить Китай надалі підтримувати Москву. Але російська поразка у війні, яка могла б призвести до розвалу РФ, за словами Бутирської, точно не на руку Пекіну. Розвал РФ порушить стабільність в регіоні, до якої так прагне Китай. Зміна режиму в Росії також не в інтересах КНР, адже невідомо, чи захоче нова влада продовжувати партнерство на сьогоднішніх умовах.
"Якщо путінський режим впаде – то це буде викликом для Китаю", – резюмувала вона.

Та, здається, цього тижня з’явилися проблиски надії, що Пекін може переглянути свою позицію щодо війни та України. Американська Wall Street Journal дізналася про плани КНР вперше взяти участь у засіданні щодо української формули миру в Саудівській Аравії. Пізніше це підтвердив і сам Пекін, відправивши на зустріч вже згаданого раніше Лі Хуея.
Причиною такого розвороту може бути поведінка самої Росії, зокрема її блокування зернового коридору, оскільки Китай є одним з найбільших імпортерів українського продовольства. Підлив оливи в вогонь і бунт Пригожина, який показав нездатність режиму Путіна, якого лідер КНР називає другом, протистояти таким викликам.
Допомогти змінити китайську позицію могла б зустріч на рівні лідерів, яку неодноразово пропонував Зеленський. Проте поки далі телефонної розмови двох очільників держав, яка відбулася у квітні 2023 року, не зайшло. Водночас, за словами посла Рябікіна, українська сторона залишається відкритою до комунікації.
"Якщо Пекін продемонструє зацікавленість у черговому раунді діалогу між главами наших держав, зокрема, в проведенні особистої зустрічі між ними, я переконаний, Зеленський охоче зустрінеться з Сі Цзіньпіном. Нам з Китаєм є про що говорити. Звісно, першою темою для розмови є мир. Справедливий та довготривалий мир в Україні, Європі та в усьому світі", – зазначив він.

Нейтральний лідер Глобального півдня
Своєрідного нейтралітету щодо України в Азії дотримується і Індія, яка теж є одним з найбільших регіональних гравців. Індія утримувалася від голосування за ключові резолюції Генасамблеї ООН щодо України – про засудження агресії РФ та українську формулу миру. Водночас Нью-Делі разом з Пекіном масово скуповує російські енергоресурси, приносячи дохід воєнній машині РФ.
Індія ще в часи "Холодної війни" дотримувалася так званої політики неприєднання, що фактично повторюється і тепер. На позицію Індії впливає і давня дружба з РФ, яка тягнеться ще з часів Радянського Союзу. СРСР, на відміну від Заходу, підтримував Індію у конфлікті з Пакистаном, надаючи їй військову допомогу. А от Україна за весь час конфлікту між Індією та Пакистаном продавала зброєю обидвом сторонам, що, на думку Бутирської, також залишило свій осад у відносинах з Нью-Делі.
Водночас Індія має натягнуті відносини, зокрема й територіальні суперечки, з Китаєм, з яким активно зближується РФ. На сьогодні Індія намагається балансувати у своїх відносинах з Москвою, сподіваючись на те, що вона не потрапить у повну залежність Китаю і продовжить бути другом для Нью-Делі.
"Тому Індія намагається навіть в цій ситуації підтримувати стосунки з Росією, торгувати з нею. Зокрема, запросили Путіна на саміт G20. Це особливість політики Індії. Вона залишає місце для відносин з Росією", – пояснила експерт.

Індія, за словами Бутирської, хоче показати себе лідером, який відстоює інтереси Глобального півдня. Цим зокрема, можна пояснити і деякі її заяви щодо війни. Наприклад, міністр оборони Індії Раджнатх Сінгх критикував Захід за те, що він не приділяє достатньої уваги конфліктам та проблемам в інших регіонах, але жадає залучення всього світу до тих питань, які стосуються його самого.
Українські партнери, зокрема США, Японія, ЄС, постійно під час своїх контактів з представниками Індії говорять про Україну, намагаючись переконати Нью-Делі підтримати Київ у війні з РФ. Контактує з індійською стороною й Україна і така комплексна робота починає приносити свої плоди. Нейтральна Індія також приєдналася до зустрічі щодо формули миру в Саудівській Аравії.
Не використовує Індія свій вплив і в рамках G20, де головує цьогоріч. Часто зустрічі на рівні міністрів в рамках G20 завершуються без спільного комюніке, оскільки учасники не доходять згоди щодо частини про війну в Україні. Ба більше, Індія не планує запрошувати Україну на вересневий саміт G20 в Нью-Делі, попри те, що питання війни, очевидно, буде ключовою темою.
"На нашу думку, участь в G20 призначена для членів і організацій, яких ми запросили. Цей список ми оголосили, щойно розпочали підготовку до G20", – пояснював таке рішення міністр закордонних справ Індії Субрахманьям Джайшанкар.

Азійські адвокати України
Поки Китай та Індія користуються ситуацією у власних інтересах та демонструють своєрідний нейтралітет, такі країни як Японія, Південна Корея та Тайвань близько сприйняли війну в Україні. Адже вона впливає на глобальну ситуацію.
"Це наші помічники, а Японія – це наш великий азійський адвокат", – наголосила в розмові з РБК-Україна Бутирська, нагадавши, що цьогоріч Токіо також головувало і в "Групі семи", просуваючи там українські інтереси.

Ці країни активно підтримують Україну та відстоюють українські інтереси в Азії. Особливо Японія. У березні цього року вперше з початку війни Україну відвідав японський прем’єр Фуміо Кішіда, який підписав з Зеленським заяву про особливе глобальне партнерство між країнами. Візит Кішіди відбувався паралельно із зустріччю Сі Цзіньпіна з Путіним в Москві, фактично демонструючи, хто чий союзник у цій війні.
Японія активно включається у підтримку України у війні. Закони країни не дозволяють їй надавати комусь зброю, тому Токіо допомагає Києву фінансово та гуманітарно. Лише протягом минулого року Японія виділила на допомогу Україні понад півтора мільярда доларів. Також країна запроваджує і власні санкції проти РФ, зокрема забороняє експорт дронів та компонентів для них, радіоапаратури, алюмінію та сталі.
Схожа ситуація і з Південною Кореєю. Минулого року Сеул виділив 100 мільйонів доларів на гуманітарну допомогу Україні, а цього року збільшив розмір допомоги ще на 50 мільйонів. Південна Корея є одним з найбільших світових експортерів зброї, зокрема “натівського” зразку, і Україні була б корисною військова допомога з боку Сеулу.
Хоча в офісі південнокорейського президента Юн Сок Йоля і не виключають військової допомоги Україні, але цьому, за словами Бутирської, заважає парламент, в якому домінує Демократична партія. Демократи, як пояснила експерт, є прихильниками більш тісних відносин з Китаєм та Росією, які, на їх думку, можуть допомогти у вирішення конфлікту з КНДР.
Проте Південна Корея, здається, все ж знайшла шлях для військової підтримки України. Допомогли їм в цьому США, які уклали з країною контракт на постачання артилерійських снарядів, призначених для потреб українських військ. Подібна угода, за даними західних ЗМІ, можлива і з Японією.
Токіо та Сеул підтримують Україну і на дипломатичному треку. Це проявляється як і під час голосування в Генасамблеї ООН, так і в участі в українських дипломатичних ініціативах. Зокрема, Південна Корея брала участь у зустрічі щодо формули миру в саудівській Джидді, а Японія запрошувала Зеленського на саміт G7.
Союзником України можна назвати і Тайвань. Проте його допомога обмежується фінансуванням різних українські інфраструктурних проєктів. Як пояснює Бутирська, це пов’язано з тим, що Україна підтримує політику "одного Китаю" та намагається бути обережною у своїх контактах з Тайванем, щоб не нашкодити і так складним стосункам з Пекіном.

Відсторонений південь
Переважно однакову та відсторонену позицію у питанні України займають країни Південної Азії, зокрема члени АСЕАН. Майже всі країни організації, які входять в ООН, за виключенням Лаосу та В’єтнаму, підтримують українські резолюції з засудженням агресії РФ. Але на цьому, в принципі, все і закінчується, зазначає Бутирська. Країни регіону намагаються триматися подалі від питання війни, зокрема й тому, що рівняються на позицію Китаю.
Виділити серед них можна Сінгапур, який приєднався до західних санкцій проти РФ, а також Камбоджу, яка допомагає Україні у гуманітарних питаннях. Однак Камбоджа все ж намагається балансувати між Україною та Китаєм, який є союзником РФ.
Так, наприклад, Камбоджа вирішила допомогти Україні з розмінуванням територій. Для України така пропозиція була важливою, оскільки Камбоджа має величезний досвід в розмінуванні після громадянської війни. Спочатку в Камбоджі говорили про готовність країни відправити своїх інструкторів в Україну. Але пізніше, ймовірно, щоб не псувати відносини з Китаєм та РФ, від цієї ідеї відмовилися і вирішили навчати українців на своїй території.
Водночас камбоджійський прем’єр-міністр Хун Сен публічно заявляв, що така допомога Україні "є суто гуманітарним актом", і додавав, що Камбоджа також готова навчати розмінуванню і російських саперів. Та попри все, цього січня перша група українських саперів завершила підготовку в Камбоджі.
"Інших країн ми не чуємо. Така загальна тенденція. Вони дотримуються нейтральності, підтримують міжнародне право, але активної участі не проявляють", – додала Бутирська.

Індонезія, яка минулого року очолювала G20, проявляла інтерес до російсько-української війни, зокрема, запросила Зеленського на саміт на Балі та закликала РФ до миру. Президент Індонезії також став першим азійським лідером, який приїхав в Україну після початку війни. Але цей інтерес зник відразу ж після завершення головування в "двадцятці".
Цього червня Індонезія знову нагадала про себе. Міністр оборони країни Прабово Субіанто на найбільшому азійському безпековому форумі Шангрі-Ла в Сінгапурі запропонував власний "мирний план" для України та РФ. План Субіанто передбачав заморожування конфлікту за так званим корейським сценарієм та референдум на "спірній території".
В Україні така пропозиція, звісно ж, викликала обурення. Наприклад, міністр оборони Олексій Резніков назвав пропозицію свого колеги "дивною" та зауважив, що це "схоже на російський план, а не на індонезійський". Критикували заяву Субіанто і в українському МЗС.
"Між Україною та Російською Федерацією немає спірних територій, аби там проводити референдуми", – зауважував речник МЗС Олег Ніколенко, додаючи, що єдиним можливим сценарієм завершення війни є вихід військ РФ з України.

Проте, на думку Бутирської, заява індонезійського міністра оборони є виключно його особистою ініціативою, яка не є офіційною позицією Джакарти. Як зауважує експерт, наступного лютого в Індонезії відбудуться президентські вибори, участь в яких братиме і Субіанто. Тому, на її думку, таким чином індонезійський міністр просто намагається заробити собі політичні очки.

У пошуку підтримки
Три десятиліття після здобуття незалежності Україна не приділяла достатньої уваги Глобальному півдню. До початку повномасштабної війни Україна розвивала економічні зв’язки з Китаєм. Зокрема, з 2011 року він вважався українським стратегічним партнером. Проте повномасштабне вторгнення РФ внесло у це партнерство свої корективи.
Щоб завоювати прихильність Азії, Україні потрібно перш за все заручитися підтримкою головних регіональних гравців – Китаю та Індії. І, здається, позиція цих країн все ж починає змінюватися в потрібний українцям бік. Нещодавнє призначення послів в цих країнах, звісно ж, може цьому допомогти.
Проте, на думку Бутирської, Києву потрібно шукати й інших союзників, які будуть допомагати просувати українські інтереси, Такими країнами можуть стати, наприклад, Японія та Південна Корея.
Врешті решт Азії доведеться обирати сторону, адже розв’язана росіянами війна вже давно вийшла за межі України та залишає свої відбитки фактично на всіх регіонах світу. І те, на чиєму боці, опиниться цей "східний дракон", залежить як від України, так і від її партнерів.